25 лютого 2021 року

Ні! Я жива, я буду вічно жити.

Я в серці маю те, що не вмирає…

150 років тому у Новограді-Волинському – 25 лютого 1871 року – у шляхетній і освіченій родині Олени і Петра Косачів народилася дівчинка. Її назвали Ларисою, але вона візьме псевдонім «Леся Українка».

Іван Франко називав її "єдиним мужчиною в українському письменстві", а вона працювала до знесили, до підвищеної температури й болю. Так, після написання "Лісової пісні" її температура сягнула позначки у 38°.

Усе життя вона збирала народні пісні, звичаї, балачки та обряди, витрачаючи на це величезні гроші, які могли бути направлені на її лікування. Так, замість поїздки до Берліна, записувала на фонограф народні думи, усвідомлюючи їхню цінність для майбутнього.

Життя ламало тільки обстановку навколо неї (ну, і кості, як траплялось), а вдача її, виробившись дуже рано, ніколи не мінялась. Леся Українка - людина «еластично-уперта», скептична розумом, фанатична почуттям.